Статті

pub202

   Жінка і війна - поняття несумісні. Все, що ми знаємо про дівчину, жінку, найкраще асоціюється зі словом "милосердя". Є й інші слова - "сестра", "наречена", "дружина" і найвище - "мати". Жінка дає життя, продовжує і оберігає його.
   Але на найстрашнішій війні XX століття жінкам довелося стати воїнами - зв'язківцями, медиками, політпрацівниками, партизанами, підпільниками, танкістами, льотчиками. Не всім їм судилося повернутися з фронту. Але пам'ять про них, вцілілих і полеглих, повинна жити. Бо жінкам на фронті було, без сумніву, важче, ніж чоловікам.

   Антоніна Федорівна Худякова народилася 20 червня 1917 року в селі Нова Слобода тепер Карачевського району Брянської області, в сім'ї селянина. Навчаючись у Бежицькому машинобудівному технікумі, мріяла підкорити небо. У 1937 році була направлена в Дніпродзержинськ, на вагонобудівний завод, на посаду майстра, її шлях в авіацію був таким, як і в багатьох юнаків та дівчат того покоління. Працюючи на заводі, навчалася в аероклубі, потім у Херсонській авіаційній школі. Не раз Антоніна Федорівна добрими словами згадувала своїх наставників: саме там, в аероклубі та в авіашколі, вона отримала путівку в небо.
   У 1940 році, ставши штурманом-льотчиком, розпочала працювати в Брянському, а потім в Орловському аероклубах.
   На початку Великої Вітчизняної війни Худякова пішла добровольцем в армію, потрапила в льотну частину Раскової, пізніше - у полк Бершадської. З травня 1942 року вона - заступник командира ескадрильї 46-го гвардійського авіаполку нічних бомбардувальників.
   Антоніна літала на літаку ПО-2. Тоня та її подруги називали його лагідно - "ластівка". Його швидкість менша, ніж у автомобілів "Москвич" чи "Лада". Літак був легкий, виготовлений з фанери та перкалю, не мав захисту. Але під час війни він став нічним бомбардувальником. Під площинами літака прилаштували бомботримачі, і він виправдовував свою назву - скидав смертоносний вантаж на голови фашистів серед ночі. Ось саме на такому літаку воювала і Антоніна Худякова. Про неї, свою фронтову подругу, так згадувала Герой Радянського Союзу Лариса Літвінова: "Ніщо не могло зупинити безстрашну льотчицю - ні зенітний вогонь, ні прожектори, ні ворожі винищувачі. Вперше Тоня вилетіла на бойове завдання на Донбасі. А потім були бої за Північний Кавказ. Разом з іншими бомбила гітлерівські ешелони на підступах до Моздока. Кожної ночі - від вечірньої зорі й до вранішньої - її ПО-2 полював за фашистами. Маленький, суто мирний у довоєнний час літак ніс 200 кг бомб. Він не мав ні гармат, ні кулемета, ні броні для захисту від обстрілу. Але це не лякало Тоню. Ненависть до ворога була сильнішою за страх".
   Антоніна Худякова в роки війни брала участь в обороні Північного Кавказу, розгромі німецьких загарбників на Таманському і Кримському півостровах, у Білорусії, Польщі, Східній Пруссії, Німеччині. Здійснила 926 бойових вильотів, провела у повітрі 3189 годин, скинула на ворога 116 тонн бомб. Худякова дуже гордилася тим, що 40 її вихованців з Орловського аероклубу у небі б'ють ворога. Перебуваючи в жіночому полку, весь вільний час віддавала вихованню молоді, допомагала дівчатам оволодіти льотною справою, адже добре відчувала "душу" літака. Антоніна прекрасно знала тактику і штурманську справу, засвоїла багато тактичних варіантів, які допомагали перехитрити ворога. Навчаючи інших, удосконалювала й свою майстерність. А скільки було випадків, коли від смерті льотчицю рятував чи то випадок, чи то вдача. Та й чимало своїх подруг не дочекалась з бойових вильотів - бої, в яких брала участь Антоніна, були запеклими, страшними.
   За мужність і героїзм, проявлені у повітряних баталіях, у 1946 р. Антоніні Федорівні Худяковій присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджена фронтовичка також була орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, трьома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.
   Після війни льотчиця жила і працювала в Олександрії. А.Ф.Худякова - шанована людина в нашому краї, в Україні. Тож не дивно, що фронтовичка була частим гостем у навчальних закладах. З 1980 по 1991 р. Антоніна Федорівна Худякова працювала директором міського народного краєзнавчого музею. Отримала звання почесного громадянина м. Олександрії. Померла 25 грудня 1998 року.
   У 2003 році музею, в якому вона працювала, присвоєно ім'я Антоніни Худякової.

 

 

Валентина ДАЦЬКА,
співробітник науково-освітнього відділу обласного краєзнавчого музею

 

"Народне слово", 14.06.2012